Усний журнал, присвячений перебуванню Т. Г. Шевченка на Поділлі
Мета: поглибити знання учнів про життя та діяльність Т. Г. Шевченка;
розвивати зв’язне мовлення, самостійність мислення; виховувати
усвідомлення важливості збереження історичної пам’яті народу.
Обладнання: портрети письменника та вислови про нього, виставка видань художніх
творів про Т. Г. Шевченка.
Імення його було, єсть і буде свято для всіх тих,
у кого єсть жива душа і живе серце у грудях
Д. Яворницький.
Хід заходу
Ведучий. Є особистості, про які не скажеш інакше, тільки як: це — людина-держава. Вони помітні й впливові, яскраві й незабутні, діяльні й визначні. Вони тривалий час перебувають у полі зору суспільства, напружено і творчо працюють, переймаються різноманітними корисними для народу справами, виховують суспільні смаки, формують громадські ідеали. До них тягнуться люди — відомі й не дуже, за підтримкою й для спілкування.
Людина-держава завжди творить — своїми словами, вчинками. Вона створює навколо себе поле духовного життя. Вона є натхненником, лідером, її авторитет беззаперечний. І саме тому в неї з’являється чимало опонентів, недоброзичливців, їй чужа самозакоханість, проте вона поважає себе. Вона самодостатня й неспокійна, настійлива й творчо безперервна, працьовита й відкрита новаціям. Така людина завжди вірить у те, що робить, цурається фальші. Вона стабільна у своїх переконаннях, які, власне, і забезпечують її внутрішню державність.
Саме такою особистістю і був Тарас Григорович Шевченко, який своїми діями, своїми творами заслужив всенародну шану. Це людина, знана в усіх куточках світу, а твори його дорогі кожному серцю, теплом його обігріті, долею його освячені. Кобзареве слово було тим світильником, який осявав народу шлях до волі, зміцнювало віру в кращу долю, до нього прислухались по всіх усюдах.
Як же світив цей світильник на подільській землі?
«Біограф». У березні 1845 року Тарас Шевченко закінчив курс Петербурзької Академії мистецтв. Він був удостоєний вченою радою Академії звання художника і на прохання митця відряджений в Україну для художніх занять. Тут вчорашній кріпак влаштувався на роботу художником Київської тимчасової Археографічної комісії для розбору стародавніх актів. За дорученням комісії Шевченко у кінці 1845 і на початку 1846 років подорожує Київщиною і Чернігівщиною. А у вересні 1846 року Київська археологічна комісія доручила своєму співробітникові Шевченкові обстежити історичні пам’ятники Поділля.
«Літературознавець» 1. У подільський край Тарас Шевченко прибув під час жорстокої розправи царської реакції з учасниками антикріпосницького руху, який очолював Устим Кармалюк (на той час вже підступно вбитий). 23 роки під його керівництвом на Поділлі котилася хвиля народних повстань проти гніту польських, російських та українських панів. До «Галузинецької комісії»-суду над повстанцями було притягнуто 2 тисячі 700 учасників руху. Хоч Кармалюка не було тоді в живих, але пам’ять про нього зберігалась серед народу і закликала до продовження боротьби, звучали народні пісні про месника, які записав в Кам’янці Тарас Шевченко. Поет підтримував дружні відносини з інтелігентними колами міста, з художником, викладачем гімназії Іваном Васьковим його пов’язувала давня дружба. Це був товариш Шевченка по Академії мистецтв.
У Кам’янці поет та художник знайомився з народним побутом, занотовував пісні. Виконуючи доручення Археографічної комісії, Тарас малює історичні пам’ятки міста. На Поділлі Кобзар записав пісню про Микиту Швачку (кармалюківця), яка стала епіграфом одного з розділів його поеми «Гайдамаки».
Подільські краєвиди, знайомство з людьми та історія краю поклали свій відбиток у поемах «Гайдамаки», «Меж скалами, неначе злодій». Оспіваний народом образ народного ватажка Кармалюка глибоко вразив уяву поета . Під час перебування в селі Вербка він зустрівся з тими, хто давав притулок герою. За народними спогадами, улюбленим місцем відпочинку Т. Шевченка стала Кармалюкова гора. Він писав про місто у щоденнику: " И вот я в Каменце... Я видел город и удивился смелой и гордо-неправильной его архитектуре..." Тут поет, активний член Кирило-Мефодіївського товариства, вів революційну пропаганду серед селян-кріпаків.
Літературною пам’яткою подорожі на Поділля є повість «Варнак». Герой Шевченка – народний месник, який веде боротьбу, очолює пригноблені маси. Початок повісті «Варнак» прямо вказує на місце селянського повстання. Сам образ Варнака, район його дій, тактика повстання – все це дуже схоже з Устимом Кармалюком, якого народ називав славним лицарем, як називав його і поет. Про Кармалюка заборонено було писати, а щоб повість була надрукована, Тарас Шевченко змінив кінець життя Варнака – той сам здається в руки властей.
За свідченням самого Шевченка на Поділлі він бував двічі. Про другу поїздку є згадка в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Правда, ця поїздка була дуже короткою. Повість написана в результаті подорожі, має форму подорожніх записок художника. Образ художника Дармограя – автобіографічний (Дармограй – псевдонім Шевченка-прозаїка). Опублікована російською мовою, повість розповідає про Україну, яка стогнала під ярмом російського царизму, згадується трагічна доля України і за часів польського панування. У повісті Тарас Шевченко таврує українських поміщиків-лібералів, розкриває їх розбещеність, жорстокі методи знущання над кріпаками. Кобзар протиставляє Україну рабську і Україну, яка веде боротьбу за свободу.
Відомо, що до Кам’янця і назад Шевченко їхав старим поштовим трактом Житомир – Кам’янець-Подільський. Згодом він так описав свої враження: «На полях Волині і Поділля ви часто любуєтесь мальовничими руїнами стародавніх масивних замків і палат. Про що говорять, про що свідчать ці похмурі свідки минулого? Про деспотизм і рабство. Про хлопів і магнатів».
«Літературознавець» 2. Більше Кобзарю не довелося бувати в цих місцях, але доля не раз зводила його з подолянами. Через три роки на засланні в Оренбурзі відбулося знайомство з Венгжиновським, уродженцем Проскурова, випускником Кам’янець-Подільської гімназії. Наглядач шкіл для киргизьких дітей здружився з солдатом Шевченком, допоміг йому відновити зв’язки з старими знайомими, зокрема Рєпніною, сприяв реалізації його малюнків. Назавжди у поета залишилась добра згадка про «милого друга Аркадія».
Повертаючись із заслання в 1857 році, Шевченко в Астрахані зустрівся з учителем гімназії Іваном Клопотовським, подолянином, випускником Київського університету. Наш земляк зустрів поета «як батька, як брата, як найбільшого друга», про що зробив запис у його щоденнику.
І такі прояви любові подолян Шевченко зустрічав не раз. «Якщо буде нагода бути на Поділлі, не відмовте ступити в хатину Михайла Гладиша, котрий Вас много любить і почитає» – писав поету 14 липня 1860 року житель Зінькова.
Але невдовзі Шевченка не стало. В травні 1861 року труну з тілом Шевченка перевезли на Україну. Серед тих, хто зустрічав катафалк біля Києва в селі Микільському, був уродженець Кам’янця-Подільського Каленик Шейковський. Він виголосив перед присутніми, за словами сучасника, славну, глибоко продуману промову. Активний учасник руху за створення недільних шкіл для народу, автор книги «Побут подолян» Шейковський все своє життя популяризував творчість Кобзаря.
Слава поета швидко зростала. Його вірші, які стали народними піснями, завітали в хату кожного трудівника. Серед тих, хто активно сприяв цьому, був уродженець Дунаєвець композитор Владислав Іванович Заремба. На вірші Кобзаря він написав близько 30 пісень. Такі з них, як «Така її доля», «Калина», « І багата я, і вродлива», « На вулиці невесело», « Якби мені черевички», «Якби мені, мамо, намисто», «Утоптала стежечку» стали народними.
Революційні за своїм характером твори Шевченка використовували для агітації на Україні революційні народники. Так було і на Поділлі. Коли в 1868 році в Кам’янці-Подільському виникла Подільська комуна, яка мала свої відділи в селах кількох повітів, то на сходках поруч з творами Чернишевського, Некрасова народники читали і твори Шевченка.
«Літературознавець» 3. З роками все більше людей відвідувало могилу Кобзаря біля Канева. В 1895 році її відвідав письменник Григорій Мачтет, дитинство і юність якого пройшли в Летичеві і Кам’янці-Подільському. Активний учасник подільської комуни Мачтет за участь у революційному народницькому русі 1870-х років сидів в одиночці Петропавловської фортеці, пережив тягар суворого сибірського заслання. Його вірш «Замучен тяжелой неволей» став надзвичайно популярною піснею пролетаріату. З дитинства Мачтет любив поезію Кобзаря. Ця любов проявилась і в тому, що свого сина він назвав Тарасом.
Мачтета приємно вразило, що могилу Шевченка відвідує багато людей – і українців, і росіян, і поляків. В своєму нарисі «На могилі. Подорожні картинки» він писав: «Біля багать точаться розмови і співаються пісні, згадують минуле, мріють про майбутнє, дихають тим, що було заповідано піснею великого поета…»
В 1898 році ще молодий письменник Михайло Коцюбинський в нарисі «З Українського Поділля» відзначив, що найпопулярніша книга серед мешканців малих міст Поділля – «Кобзар».
У 1905-1908 роках багато для популяризації творчості Шевченка в Кам’янці-Подільському зробив художник В’ячеслав Розвадовський, який заснував в місті художню школу. Сам художник в ці роки намалював картини за творами «Тополя», « Хустина», «Думка», виконав портрет поета з кераміки. Учні школи виконували завдання на сюжети з творів Шевченка. В лютому 1906 року за активною участю Розвадовського в Пушкінському будинку Кам’янця-Подільського відбувся вечір-концерт, присвячений Шевченкові. Розвадовський підняв питання про спорудження пам’ятника поету в місті. Стали на порядок денний проблеми коштів. Годі було й думати про допомогу властей. Вирішено було оголосити про збір пожертвувань на спорудження пам’ятника. Про це в січні 1908 року повідомили газети. Розвадовський залучив до цієї справи видатного російського художника Рєпіна, який за мотивами поеми Шевченка « Кавказ» виконав малюнок «Прометей» для листівки, яку мав видати в Кам’янці-Подільському Розвадовський. Всі кошти від її продажу мали йти у фонд спорудження пам’ятника. Проте здійснити задум не вдалося. Художня школа у Кам’янці-Подільському була закрита, а Розвадовського вислали з міста.
«Літературознавець» 4. Передова громадськість України вирішила зосередити всі зусилля на спорудженні пам’ятника Шевченкові в Києві. Було створено Об’єднаний комітет, який оголосив про збір коштів у населення. 26 лютого 1909 року Подільська земська управа повідомляла, що в Кам’янецькому повіті було зібрано на спорудження пам’ятника 257 карбованців 34 копійки пожертвувань, а в Летичівському – 95 карбованців 28 копійок, Проскурівському – 157 карбованців 94 копійки. Трудящі віддавали на пам’ятник, скільки мали, часто копійки. Збір коштів було продовжено і в наступні роки. Дехто надсилав гроші безпосередньо в Київ. «Посилаю три карбованці грошей на пам’ятник Т. Г. Шевченкові, невелика моя жертва, але дуже щира», – писав 11 квітня 1912 року мешканець Шепетівки Павло Римарчук. Всі вшанування пам’яті Шевченка відбувались в умовах протидії царської влади. У 1911 році на 50-річний ювілей від дня смерті поета відгукнулись деякі кам’янець-подільські газети, видавництво «Дністер» випустило брошуру «50 роковини смерті Т. Г. Шевченка 1861-1911».
У 1914 році передова громадськість країни готувалась відзначити столітній ювілей від дня народження Т. Г Шевченка. Ювілейні комітети були створені в Москві, Петербурзі. У Києві в день ювілею планувалась закладка пам’ятника Кобзарю.
11 січня 1914 року 184 громадяни Кам’янця-Подільського звернулись до міської думи із закликом належним чином відзначити ювілей. Був створений ювілейний комітет. 29 січня 1914 року газета «Киевская мысль» повідомила, що Кам’янець-Подільська міська дума постановила присвоїти одній з вулиць міста ім’я Шевченка. Але царський уряд заборонив відзначення ювілею і подільський віце-губернатор вимагав від підлеглих «не допустити публічного вшанування пам’яті названого поета з боку як громадських груп, так і окремих осіб».
Більшовицька газета «Правда» затаврувала дії царського уряду і чорносотенців. На заклик більшовиків, незважаючи на заборону, ювілей був відзначений на Україні, в Москві, Петербурзі, Грузії. Відбулися сутички демонстрантів з поліцією. Тільки після Великої Жовтневої революції відзначення Шевченківських ювілеїв стало всенародним святом.
Звертаючись до подолян, геніальний пророк пише: «О, мои милые непорочные земляки! Если бы вы были так богаты, как нравственной сердечной прелестью, вы были бы счастливейший народ в мире. Но увы! Земля ваша, как рай… вы Лазари убогие!»
Ведучий. Подоляни полюбили Великого Кобзаря. Його полум’яне слово зміцнювало духовні зв’язки народних мас і прогресивної інтелігенції. Шевченко був їхнім батьком, заступником, голосом, виразником інтересів. Для кам’янчан найдорожчою реліквією є прижиттєве фото Тараса Григоровича (одне з чотирьох відомих), яке збереглось й експонується на виставці унікальних експонатів у картинній галереї Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника.
Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилося слово, яке не має обмежень у просторі, бо воно злітає все вище і вище, до верховин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.
Фото Т. Г. Шевченка, яке експонується на виставці у картинній галереї Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника
Кам’янець-Подільський історичний музей-заповідник
Виховна
година
Подорож Т.Шевченка по
Поділлі та Волині
Ведуча: Т.Шевченко, його слова завжди
поміж нас – від першого і до останнього рядка віщої книги «Кобзаря».
У
ньому перші наші, не позичені, а власні знання історії краю й душі народу, його
любові, і вистражданих дум, і віри в добро й незнищенність душі людської.
Учень: У кожного свій Шевченко. Наш –
ще й на отчій землі – Поділлі і Волині. Ми пишаємося тим, що великий син
України побував у нашому краї, наша земля надихала його на написання ряду
творів, створення яскравих образів.
Учениця: У 1843 році для виявлення, збирання і публікації історичних документів і
старожитностей, збирання відомостей і фіксації пам'яток старовини,
організації і здійснення археологічних розкопок, публікації результатів досліджень
при київському, подільському і волинському генерал-губернаторові була створена
Тимчасова комісія, частіше відома під назвою Київської Археологічної комісії.
У цю наукову установу в березні 1845 року
в званні некласного художника був затверджений Тарас Григорович Шевченко.
Учень:
Він цілком задовольняв Комісію як співробітник для замалювання історичних,
археологічних та інших пам'ятних записів легенд і переказів.
Шевченко активно включився в роботу
комісії та за її дорученням відвідав більшість губерній України – Київську,
Полтавську, Чернігівську, Подільську та Волинську, обстеживши та змалювавши
велику кількість найрізноманітніших різночасових пам'яток історії та
культури, особливо археологічних та мистецьких . Відомості і згадки про них, їх
описи і зображення він залишив у багатьох своїх творах, зокрема повістях
«Музикант», «Наймичка», «Варнак», «Прогулка с удовольствием и не без морали»,
«Княгиня», «Близнецы», «Щоденнику», «Археологічних нотатках», листуванні та
малюнках.
Учениця: 21 вересня 1846 року Шевченко
одержав від київського генерал-губернатора розпорядження такого змісту:
«Г. сотрудникувременнойкомиссии для
разборадревнихактов Шевченка. Поручаю Вам отправиться в разныеместаКиевской,
Подольской, Волынскойгубернии и постаратьсясобратьследующиесведения:
1-е О
народних преданиях ,местныхповестях, сказаниях, песнях и всему, чтоВыузнаете,
составитьописание, а песни, рассказы и преданиясколько можна списать в том
виде, какониесть.
2-е О
замечательных курганах и урочищах, где и в какомместеониесть и какие на
счетсобственноихсуществуют на местепредания и рассказы, а также и
историческиесведения. С этихкурганов снять эскиз на счетихформы и величины и
описатькаждый по собраннымсведениям.
3-е
Осмотретьзамечательные монументальне памятники и древниездания и
составитьимописание, чтобыможнобылораспорядиться снять с них в будущемгоду
рисунки. ЕслибыгдеВыимеливозможностьдостатькакие-либодревности, письменне
грамоты и бумаги, то таковые доставить ко мне, или узнав, гдеони находяться, и
о том донести.
4-е
Кромесего, оправитесь в Почаевскую Лавру и там снимите: а) общийнаружный вид
Лавры; б) внутренностихрама; в) вид на окресности и террасы.
Все собранные Вами сведения, описания и
рисунки по возвращенииВашем в Киев представить ко мне.
Подорожную
и примерно на прогоны и кормове 150 руб. серебром при расходнойтетрадиВы получите измоейканцелярии.
Генерал-губернатор Д. Бибиков»
Учениця: Одержавши необхідні документи
для себе і місцевих властей, митець, не затримуючись, вирушив у милий його
серцю волинський «богом благословенний край» і прекрасне Поділля.
Як вважають дослідники, маршрут його лежав
на так званому Великому подільському трактові з Києва на Поділля через Віту-Поштову,
Васильків, Гребінку, Білу Церкву, Сквиру, ЛиповецьБрасав, Кирилівці, Нову
Ушицю, Соснівку, Рахнівку до Кам'янця-Подільського.
«Нужно
мне былосьездить в Каменец-Подольский, и я Трохима взял с собой, а чтобы занять
егочем-нибудь в дороге, я далемучистуютетрадку и велелзаписывать все,
чтослучитсявовремя дороги, начиная с названия почтових станций, сел, городов и
рек».- пише Кобзар у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».
На жаль, тут
згадується лише перший пункт після Києва, в якому побували подорожні, -
станція Віта.
Учениця: Їдучи до Кам'янця-Подільського,
десь поблизу Могилева-Подільського, по дорозі до Нової Ушиці, Шевченко побачив
Дністер з його скелястими берегами, про який згадує на засланні в поезії «Меж
скалами, неначе злодій»:
Меж
скалами, неначе злодій,
Понад
Дністром іде вночі
Козак
і дивиться йдучи
На
каламутну темну воду,
Неначе
ворогові в очі…»
В губернському центрі Поділля Кам'янці-Подільському
Шевченко не лише знайомився з його численними середньовічними архітектурними спорудами,
а й збирав перекази і пісні, за його словами «про славного лицаря» селянського
ватажка Устима Кармелюка, ім'я якого тісно пов'язане з цим старовинним
подільським містом.
Під час подорожі по Поділлі та Волині
Шевченко записав рядки невідомого варіанта пісні про Кармелюка, а також інші
зразки народної творчості. Шевченко уважно записував усе, що бачив і чув.
Багато йому допомагали знайомі.
Учень: Учитель географії Кам'янець-Подільської міської
чоловічої гімназії Петро Чуйкевич записав до альбому Шевченка народні пісні:
«Пливе щука з Кременчука», «Зійшла зоря із вечора», «Ой, Кармелюче, по світу
ходиш». Під останньою піснею рукою Шевченка зазначено: «Кам'янець. 1846
літа 3 октября. От Петра Чуйкевича». Ця
зустріч з Чуйкевичем є, на жаль, одним свідченням про перебування Шевченка у
місті над Смотричем.
У Кам'янці-Подільському поет перебував
десь між 2 і 7 жовтня1846 року. 2 жовтня подільський архієпископ надіслав до
Археологічної комісії повідомлення про те, що він розпорядився сприяти Шевченкові
у виконанні ним завдань комісії, а 7 жовтня цивільний губернатор Кам'янця-Подільського
у листі до київського генерал-губернатора повідомляє про те, що він зробив все
для виконання Шевченком завдань археологічної комісії.
Учениця:
З документів, які збереглися, випливає, що наступним після Кам'янця-Подільського
пунктом подорожі Шевченка на Поділлі і Волині був Почаїв. Проте, щодо маршруту
цієї подорожі є різні гіпотези.
Одні дослідники вважають, що перш ніж
вирушити на Волинь, йому потрібно було потрапити до її центру Житомира, щоб
передати керівникам губернських властей розпорядження генерал-губернатора і
засвідчити себе перед ним. Дослідники припускають, що його маршрут з Кам'янця-Подільського
до Житомира йшов через Ярмолинці, Проскурів, Меджибіж, Летичів, Хмільник,
Бердичів і Кодню. За іншою гіпотезою, Шевченко з Кам'янця-Подільського
вирушив безпосередньо до Почаєва, спочатку через Ярмолинці і Проскурів, а потім
вже через волинські міста Старокостянтинів та Ізяслав, які також мають
середньовічні відомі пам'ятки і пов'язані з важливими історичними подіями. До речі, у повісті «Варнак» Шевченко
згадує місто Заслав (Ізяслав).
Учень: Перебуваючи на Поділлі і
Волині, Шевченко звернув увагу на велику кількість замків та палаців і
протиставив їх великій кількості курганів (могил) у Придніпров'ї, розглядаючи
ті й ті, як свідків різної історичної долі окремих частин однієї і тієї ж землі
– України. В повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» він писав: « На
полях Волыни и Подолиивы часто любуєтесь
живописними розвалинами древнихмассивныхзамков и палат, некогдавеликолепных,
как, например, В Остроге и Корце». Про що ж говорять ці похмурі свідки
минулого? «О деспотизме и рабстве! О холопах и магнатах! Могила или курган на
Подолии и Волыни - большаяредкость. По берегам же Днепра, в
губернияхКиевскойилиПолтавской, вы не пройдете и версты поля, не
украшеннойвысокоймогилой, а иногда и десятком могил. И не увидите
ниоднойразвалины на пространстветрехгуберний… Что же говорять пыливому потомку
эти темне могилы на берегах Днепра и
грандиозныеруиныдворцови замков на берегах Днестра? Они говорять о рабстве и
свободе. Бедная, малосильнаяВолынь и Подолия, онаохраняласвоихраспинателей в
неприступних замках и роскошных палатах. А моя прекрасная, могучая,
вольнолюбиваяУкраина (Поднепровье) туго начиняла своимвольным и вражим трупом
неисчислимыеогромныекурганы. Онисвоейславы на поталу не давали, ворога под ноги
топтали. Вотчтозначитмогилы и руины. Нонапрасныгрустны и унылывашипесни,
задумчивые земляки мои. Ихсложила свобода, а пила тяжкаяодинокая неволя»
Учениця: Закінчує ж митець свої роздуми
певним і логічним висновком про те, що незважаючи на деякі відмінності пам'яток окремих
районів України, належать вони одному населенню, одному народові, історична
доля окремих частин якого була різною.
«Од берегов тихого Дона до кременистих
береговбыстротекущегоДнестра одна почти земля, одна речь, один быт, одна
физиологиянарода, даже и песниодни и те же. Какодной матери дети. А
минувшаяжизньэтой кучки задумчивыхдетейвеликойславянскойсемьи не одинакова».
Вчитель: Подорож 1846 року допомогла великому Кобзареві ще
більше вивчити свій край і народне життя, глибше зрозуміти прагнення народу,
набратися наснаги з джерел народної 
Немає коментарів:
Дописати коментар